Риболовля, хрещений

Наснилося ніби я пішла ловити рибу, реальна водойма. Ловила вудкою, на черв’яків, клювало і ловилося добре. Поояд був ще один чоловік, чоловік однокласниці, в нього щось не клювало. Я перейшла на інший бік від нього, закинула вудку, але щось не так, поплавок лежить, витягаю, а там водорості. Чоловік ніби посміявся з мене. Я перекидаю вудку ще раз.Були вже ніби сутінки, погано видно поплавок, наче знову погано став, поки я вдивлялася, бачу тягне поплавок, витягаю, відчуваю дрижання вудки, але не таке як попередні рази, коли ловились коропці, а сильніше і якесь інше. Виявляється я зловила велику щуку. Хапаю лівою рукою міцно, виймаю крючок у неї з рота, дуже міцно тримаючи кладу до їншої риби. Але виявляється, що черв’як був останній. Звбираю свою рибу, вудку залишаю і йду додому, щоб віднести рибу і чи накопати чер’яків чи хочаб хліба взяти. По дорозі знаходжу великий пласт сала з проріззю, лежить на траві в прозорому пакеті. Знаю, що воно моє, залишила там, щоб не носити за собою поки рибу ловлю, і планувала забрати на зворотньому шляху, але в цей раз не забираю, бо риба в руках, все разом не донесу, думаю накопаю чер’яків і поїду назад машиною, то тоді заберу. Віднесла додому рибу, вертаюся на місце риболовлі, але пішки і іншим шляхом, не лугом, а по селу, по асфальту (по сутінках не хотіла їхати). На березі вже кілька чоловіків інших (місцеві) і жінка одного. Закинули снасті, заплутали з моєю вудкою і сидять на березі сплять. Я дістала вудку, відчепила від їх снастей, але розумію, що черв’яків забула накопати. Спитала в них чи є, виявилось теж немає. Думаю накопати тут же земляних хоча б, але вже досить темно, передумала. Жінка каже, що мають прийти якісь молоді люди, то треба зварити уху. Ми починаємо чистити рибу. Я почистила лише одного коропця маленького. Далі мабуть проснулася.

Ще був фрагмент, що я зустріла свого хрещеного в місті (де він живе) на центральній площі ще з якимось чоловіком. Здивувалась, питаю, що він тут робить, а він заклопотано кудись дивиться і каже, «де тут «Молодіжний»,( ніби щось так колись називалось), а потім, «А точно «Арніка» (це кафе в райцентрі, де можна замовляти поминальні обіди).І він сказав, що йому треба замовити поминальний обід. А я кажу, я з вами схожу, треба на хрестини замовити їжу. Відкрили двері кафе, а там ремонт, думаємо мабуть інший вхід ще є. В нього 1,5 року як мати померла, і вже більше півроку як жінка, тобто поминок зараз наче не має бути. Але знаю, що сам дуже слабий був (казали наче б то онко, на діалізі. Може з ним що…